Психологічне поняття
Уникаючий розлад особистості
Уникнення здатне захистити від критики, відторгнення або небажаної уваги в короткостроковій перспективі. Коли патерни уникнення стають широкими та вкоріненими, вони можуть почати обмежувати стосунки, можливості та відчуття того, що можливо.
Що означає цей термін?
Уникаючий розлад особистості — визнаний діагностичний термін, що описує широкий і стійкий патерн соціальної стриманості, відчуття власної недостатності та підвищеної чутливості до критики або відторгнення. Термін описує конфігурацію, яка торкається того, як людина сприймає себе, як ставиться до інших і як реагує в найрізноманітніших ситуаціях, — а не окрему поведінку чи тимчасову реакцію на важкий період. Досвід, пов'язаний із цим патерном, помітно різниться у різних людей. Для одних найбільш помітна чутливість до критики чи несхвалення — передбачення негативної оцінки до того, як вона сталася, та відстеження реакцій оточуючих у пошуках ознак засудження. Інші описують стійке відчуття власної недостатності — відчуття, що вони принципово не підходять, непривабливі або не дотягують до потрібного рівня, навіть коли зовнішні свідчення говорять протилежне. Жорстка самооцінка трапляється часто — сприймання себе через критичну призму, яка перебільшує сприймані недоліки та применшує сильні сторони. Бажання зв'язку, що супроводжується стримуванням, — також часте явище, як і уникнення ситуацій, де можлива оцінка, помітність або вразливе становище. Ці переживання не унікальні для уникуючого розлад особистості. Багато з них трапляються і при інших формах тривоги, у людей, які не досягають жодного діагностичного порогу, і в ситуаціях, де обережність — розумна реакція. Що відрізняє термін — широта та стійкість патерну: наскільки ці реакції вкоренилися в стосунках, роботі та повсякденній життєдіяльності за тривалий час, а не наявність окремого переживання. Не кожна людина, пов'язана з цим патерном, зазнає всіх цих проявів. Термін описує широку конфігурацію, а не єдиний профіль.
Важливе розрізнення
Уникаючий розлад особистості залишається визнаним терміном у діагностичній літературі та в категоріальних діагностичних системах. Однак класифікації по-різному описують розлад особистості. У МКХ-11 Всесвітньої організації охорони здоров'я розлад особистості описується передусім за ступенем вираженості та характерними рисами особистості, а уникаючий розлад особистості не виокремлюється як окрема самостійна категорія. При цьому термін продовжує використовуватися в науковій і клінічній літературі та в інших діагностичних системах. Це не означає, що переживання, які описує термін, нереальні або не визнаються; це означає, що спосіб їх класифікації змінився в одній із великих систем. Слово «особистість» може звучати так, ніби трудність просто описує, хто людина є, — ніби це незмінна ідентичність, а не патерн. Термінологія розладів особистості стосується широких і стійких патернів, що включають сприймання себе, сприймання інших людей, емоційні та міжособистісні реакції та способи подолання в різних ситуаціях. Це не означає, що патерн — це ідентичність людини, що в неї немає гнучкості або що зміна неможлива. Це патерни, а не дефекти характеру, і патерни можуть змінюватися з часом. Бути сором'язливим — не означає мати уникаючий розлад особистості. Сором'язливість — поширена темпераментна риса, пов'язана з дискомфортом або стриманістю в деяких соціальних ситуаціях. Бути інтровертом — не означає мати уникаючий розлад особистості. Інтроверсія — перевага меншої стимуляції або вужчих соціальних умов. Зазнавати страху відторгнення — не означає мати уникаючий розлад особистості. Прагнення угождати, уникнення деяких ситуацій або чутливість до відторгнення — не те саме, що розлад. Це різні поняття, які іноді можуть перетинатися з патерном, що описується терміном, але жодне з них — окремо чи в поєднанні — не встановлює діагноз. Соціальний тривожний розлад та уникаючий розлад особистості можуть суттєво перекриватися, але ці поняття не є взаємозамінними автоматично. Дослідження розглядали, чи відображають вони різницю за ступенем вираженості, якісно різні патерни або частково пересічні конструкти, і це питання не зводиться до однієї простої різниці. Людина може відповідати критеріям одного, обох або жодного з них. Окремі поведінкові ознаки не можуть встановити діагноз розладу особистості, і веб-сторінка не може діагностувати уникаючий розлад особистості чи будь-який інший стан.
За межами діагностичного терміна
Діагностичний термін може описувати визнану конфігурацію переживань, але розуміння того, що підтримує утруднення, часто потребує погляду на те, що відбувається навколо нього — що відбувається в моменти перед захисною реакцією, що дає ця реакція в короткостроковій перспективі та що залишається неперевіреним через неї. Уявімо ситуацію, де бажані зв'язок, помітність або участь — соціальна подія, виступ на роботі, вираження переваги партнеру. Перш ніж ситуація розвивається, виникає можливість відторгнення, критики або небажаної уваги. Увага зміщується до того, що може піти не так. Самокритична інтерпретація може посилюватися — не як свідоме рішення, а як вкорінений спосіб сприймати себе. Потім іде захисна реакція: відсторонення, мовчання, приховування, угождання, надмірна підготовка, відмова від можливості. Відчуття вразливості тимчасово зменшується. З'являється короткочасна безпека. Але це полегшення має свою ціну. У людини залишається менше можливостей виявити, що прийняття, переносима незгода, відновлення або звичайна недосконалість також могли б статися. Очікування відторгнення залишається практично неперевіреним — не тому, що людина не справляється, а тому, що ситуації, які могли б його спростувати, були уникнуті. Майбутні ситуації продовжують відчуватися ризикованими, і захисна реакція активується легше. З часом діапазон ситуацій, які відчуваються можливими, може звузитися. У близьких стосунках ці реакції можуть створювати повторювані цикли. В одному — бажання близькості супроводжується страхом засудження, тому потреби або вразливість приховуються; стосунки залишаються емоційно обережними, і близькість продовжує відчуватися важкою. В іншому — страх відторгнення призводить до надмірного пристосування — погодження, придушення незгоди, — і власні переваги стають менш помітними, а стосунки відчуваються менш справжніми. Жоден із цих патернів не неминучий, і вони можуть чергуватися залежно від ситуації. Це один із можливих підтримувальних процесів, а не універсальне пояснення. У різних людей досвід включає різні поєднання процесів. Але розуміння цього циклу — передбачення, захисна реакція, короткочасне полегшення, менше можливостей для нового досвіду — може зробити стійкість патерну менш незрозумілою і менш схожою на особисту невдачу.
Визнаний термін описує конфігурацію переживань.
Людина проживає конкретні емоційні та міжособистісні моменти.
Формується реакція — часто як захист або полегшення.
Реакція приносить тимчасове зменшення дистресу.
Полегшення підкріплює реакцію, навіть якщо воно має свою ціну.
Пов’язані патерни
Ці патерни описують конкретні повторювані реакції, які можуть проявлятися всередині або поруч із цим поняттям.
Як може підтримуватися цей патерн
Як утруднення може ставати самопідтримуваним — і чому однієї сили волі рідко достатньо, щоб розірвати цикл.
Виникає можливість оцінки, помітності або близькості — соціальна подія, виступ, вираження переваги.
Виникає очікування критики або відторгнення, або думка про власну недостатність. Увага починає заздалегідь зміщуватися до того, що може піти не так.
Увага зміщується до можливих ознак несхвалення — тон, вираз обличчя або реакція відстежуються у пошуках свідчень засудження.
Іде захисна реакція: відсторонення, приховування, угождання, надмірна підготовка, відмова від можливості.
Відчуття вразливості тимчасово зменшується — з'являється короткочасне полегшення або відчуття більшої безпеки.
Залишається менше можливостей виявити, як взаємодія могла б розгорнутися без захисної реакції — чи відбулося б прийняття, незгода або звичайна недосконалість.
Через це залишається менше нового досвіду, який міг би показати, що ситуація здатна розвиватися інакше. Очікування відторгнення зберігається, і схожі ситуації в майбутньому продовжують сприйматися як ризиковані.
Цикл повторюється
Чого цей термін сам собою не говорить
- Сором'язливість не означає уникаючий розлад особистості. Сором'язливість — поширена темпераментна риса, а не розлад.
- Інтроверсія не означає уникаючий розлад особистості. Інтроверсія — перевага, а не патологія.
- Уникнення деяких ситуацій не означає уникаючий розлад особистості. Доцільна обережність — не патерн розладу особистості.
- Страх відторгнення не означає уникаючий розлад особистості. Страх відторгнення — поширений людський досвід.
- Чутливість до відторгнення не означає уникаючий розлад особистості. Чутливість до відторгнення — дослідницький конструкт, а не діагноз.
- Прагнення угождати не означає уникаючий розлад особистості. Воно трапляється в безлічі ситуацій і не є діагностичною ознакою.
- Соціальний тривожний розлад та уникаючий розлад особистості перекриваються, але не є автоматично одним і тим самим.
- Окремі поведінкові ознаки не можуть встановити діагноз розладу особистості.
- Веб-сторінка не може діагностувати уникаючий розлад особистості. Визначення того, чи відповідає людина діагностичним критеріям, потребує оцінки кваліфікованим фахівцем.
Коли може бути корисною діагностична оцінка
Якщо патерни уникнення, самокритики або страху відторгнення стають широкими, стійкими та значно впливають на стосунки, роботу, соціальну участь або повсякденну життєдіяльність протягом тривалого часу, діагностична оцінка у фахівця з відповідною кваліфікацією може допомогти прояснити характер труднощів та визначити, чи потрібна додаткова допомога. Діагностична оцінка враховує ширші патерни, стійкість у різних контекстах, рівень труднощів, особисту історію та обставини — а не окремі поведінкові ознаки. Якщо потрібна діагностична оцінка, її має проводити кваліфікований фахівець у межах своєї професійної компетенції. Веб-сторінка не може визначити, чи відповідає людина діагностичним критеріям уникуючого розлад особистості чи будь-якого іншого стану.
Лікування, специфічне для уникучого розладу особистості
Кілька психологічних підходів використовувалися або вивчалися у зв'язку з уникуючим розладом особистості, включаючи когнітивно-поведінкові, схемо-фокусовані, а також орієнтовані на стосунки та психодинамічні підходи. Однак дослідження, спеціально присвячені уникуючому розладу особистості, залишаються обмеженими, і жоден психологічний метод лікування наразі не може бути представлений як універсально встановлений протокол для цього розладу. Лікування має бути індивідуалізованим, і професійна компетенція та рамки практики мають значення — не кожен психолог має спеціальну підготовку або досвід роботи з труднощами, пов'язаними з розладами особистості.
Психологічна підтримка
Психологічна робота може бути зосереджена на патернах, які формують реакцію людини на критику, помітність, невизначеність та близькість, а не виходити з припущення, що діагностичний ярлик пояснює кожну трудність. На сеансах можна досліджувати очікування відторгнення, самокритичні інтерпретації, сором, уникнення та відсторонення, прагнення угождати та складність вираження потреб або переваг. Робота часто включає розпізнавання того, що дає захисна реакція в короткостроковій перспективі та що залишається неперевіреним через неї — а потім поступовий розвиток більшої гнучкості в тому, як людина реагує, коли виникає можливість оцінки, помітності або близькості. Мета — не змушувати вразливість або різко прибирати захисні реакції, а поступово нарощувати здатність до альтернативних реакцій у переносимому темпі, щоб діапазон ситуацій, які відчуваються можливими, міг з часом розширюватися.
Часті питання
Ця сторінка має психоосвітній характер і не є діагнозом, клінічною оцінкою чи терапевтичною рекомендацією. Якщо потрібна формальна діагностика, її має проводити фахівець із відповідною кваліфікацією в межах своєї професійної компетенції.
Подальші кроки
Розуміння — це початок роботи.
Психологічні консультації можуть бути зосереджені на переживаннях і повторюваних патернах, що впливають на повсякденне життя.