Паттерни прив'язаності

Теорія прив'язаності описує поведінкову систему, яка формує те, як люди шукають і зберігають близькість із тими, на кого спираються в питаннях безпеки та зв'язку. Первісно вона була описана в контексті зв'язків немовляти з дорослим, що доглядає, а потім поширена на дорослі романтичні стосунки. Передбачається, що та сама система, яка організовує прагнення немовляти до дорослого, що доглядає, продовжує діяти й у дорослих близьких стосунках — впливаючи на те, як людина реагує на сприйману дистанцію, загрозу зв'язку та потребу в розраді. У повсякденній мові мова прив'язаності часто з'являється у вигляді фіксованих категорій: «тривожна прив'язаність», «уникуюча прив'язаність», «надійна прив'язаність». Одна з впливових моделей з чотирма стилями — надійний, занепокоєний, дистанційний, тривожно-уникуючий — досі широко використовується як стисле позначення. Однак сучасне дослідження прив'язаності у дорослих усе частіше розглядає її не як набір дискретних типів, а як два безперервні виміри — тривожність у прив'язаності та уникнення у прив'язаності, — які можуть змінюватися незалежно і на яких більшість людей перебуває десь посередині, а не на полюсах. Ця сторінка використовує саме такий вимірний підхід як основний. Знайомі ярлики стилів з'являються як корисне скорочення для областей двовимірного простору — а не як постійні категорії ідентичності. Людина може проявляти відносно вищу тривожність у прив'язаності в одних стосунках або в певний період і відносно нижчу — в інших. Мета — не розподілити людей за категоріями, а описати систему, яка допомагає осмислити повторювані реакції навколо близькості, дистанції та емоційної безпеки. Орієнтація прив'язаності у дорослих не є психіатричним діагнозом. Дослідницькі та оцінювальні інструменти дозволяють оцінювати пов'язані з прив'язаністю виміри або репрезентації, але вони не функціонують як психіатричні діагностичні тести і не встановлюють фіксовану ідентичність. Це психоосвітня система — спосіб осмислити тенденції у стосунках, а не клінічний ярлик. Орієнтації прив'язаності у дорослих також відмінні від дитячих психіатричних станів, іноді званих «розладаннями прив'язаності», які стосуються суттєво інших конструктів, що оцінюються в інших контекстах.

Найбільш широко використовувана сучасна система для опису прив'язаності у дорослих у романтичних стосунках спирається на два безперервні виміри, а не на чотири фіксовані категорії. Тривожність у прив'язаності відображає ступінь занепокоєння, яку людина схильна зазнавати з приводу того, чи буде партнер доступним, відзивчивим та відданим. Вища тривожність може супроводжуватися більшою чутливістю до сприйманої дистанції або відторгнення, посиленням відстеження стану стосунків, складністю переносити невизначеність у зв'язку та сильнішими емоційними реакціями, коли близькість відчувається під загрозою. Можливі реакції: пошук запевнень, протест, посилення контакту та складність заспокоїтися, коли зв'язок відчувається під загрозою. Уникнення у прив'язаності відображає ступінь дискомфорту, який людина схильна зазнавати при залежності, вразливості та емоційній близькості. Вище уникнення може супроводжуватися більшою схильністю спиратися лише на себе, дискомфортом при потребі покладатися на іншу людину, емоційним дистанціюванням та тенденцією створювати дистанцію, коли близькість відчувається як тиск або загроза. Можливі реакції: відхід у дистанцію, скорочення вразливості та знецінення значення близьких стосунків. Це виміри, а не діагнози. Більшість людей не перебуває на крайніх полюсах. Хтось може бути відносно низьким за обома вимірами в одних стосунках і проявляти більше тривожності або уникнення в інших. Система описує тенденції, а не фіксовані риси. Знайомі чотири ярлики — надійний, занепокоєний, дистанційний і тривожно-уникуючий — можуть бути корисним скороченням для областей двовимірного простору. «Занепокоєний» приблизно відповідає вищій тривожності та нижчому уникненню. «Дистанційний» — нижчій тривожності та вищому уникненню. «Тривожно-уникуючий» — вищій тривожності та вищому уникненню. «Надійний» — нижчій тривожності та нижчому уникненню. Це прототипи, а не категорії. Люди переміщуються між ними, і один ярлик не може передати, як людина функціонує в усіх стосунках і контекстах. Важливе розрізнення: класифікації прив'язаності у немовлят, репрезентації прив'язаності у дорослих та виміри прив'язаності у дорослих у романтичних стосунках — три пов'язані, але різні дослідницькі традиції. Дослідження прив'язаності у немовлят за допомогою структурованого спостереження за поведінкою дитини під час розлуки та возз'єднання зі значущим дорослим первісно виокремило організовані патерни, зазвичай описувані як надійний, уникуючий та опозиційний/амбівалентний. Класифікація «дезорганізований/дезорієнтований» була розроблена пізніше для опису поведінки, яка не вкладалася послідовно в рамки цих організованих стратегій. Репрезентації прив'язаності у дорослих оцінюються за допомогою методів, заснованих на інтерв'ю, які аналізують стан розуму людини щодо прив'язаності через аналіз дискурсу, — а не через опитувальники самоозвіту. Виміри прив'язаності у дорослих у романтичних стосунках оцінюються за допомогою самоозвітів. Ці традиції вимірюють пов'язані, але суттєво різні конструкти за допомогою різних методів, і їх не слід безпідставно ототожнювати. Одне конкретне розрізнення заслуговує на особливу увагу: класифікація «дезорганізований/дезорієнтований» у немовлят та тривожно-уникуючий патерн у дорослих — не еквівалентні конструкти. У моделях самоозвіту для дорослих тривожно-уникуючий патерн зазвичай означає відносно високу тривожність у прив'язаності разом із відносно високим уникненням. Дослідження прив'язаності у дорослих включає й інші конструкти, пов'язані з репрезентаціями прив'язаності та дезорганізацією, тому ці терміни не слід вважати взаємозамінними. Популярні матеріали в інтернеті часто зводять їх в єдине поняття — іноді називаючи це «дезорганізованою прив'язаністю» у дорослих. Тому ця сторінка не робить висновок про «дезорганізовану прив'язаність» у дорослого на основі поведінки у романтичних стосунках. Зокрема, класифікацію «дезорганізований/дезорієнтований» у немовлят не слід застосовувати до дорослих на основі патернів самоозвіту в романтичних стосунках або звичайної поведінки у стосунках. Переїзд може змінювати контекст стосунків значущим чином. Коли звичні мережі підтримки опиняються далеко, знайомі ролі змінюються, сімейна підтримка стає географічно недоступною або один із партнерів починає більше залежати від іншого, на стосунки пари може лягати більше тиску. Цей додатковий тиск може зробити існуючі питання навколо доступності, близькості, залежності або автономії помітнішими. Сам по собі переїзд не визначає патерн прив'язаності — він змінює умови, за яких пов'язані з прив'язаністю тенденції можуть стати більш видимими. Орієнтації прив'язаності у дорослих можуть проявляти відносну стійкість з часом, водночас змінюючись у різних стосунках, переживаннях та контекстах. Людина може реагувати по-різному у дружбі та в романтичних стосунках, по-різному у стосунках з дитиною та в партнерських стосунках, по-різному в період високого стресу та коли життя відчувається більш стабільним. Деякі дослідження показали, що оцінки стилю прив'язаності змінюються з часом, що поставило під сумнів уявлення про прив'язаність як про єдиний фіксований шаблон. Однак цей висновок не слід перебільшувати як доказ того, що прив'язаність виключно ситуативна — подальші дослідження вказують і на преемственность, і на контекстно-залежну варіативність. Найбільш точна формулювання полягає в тому, що орієнтації прив'язаності у дорослих можуть бути відносно стійкими, продовжуючи формуватися контекстом стосунків, поведінкою партнера та життєвим досвідом. Пов'язані з прив'язаністю тенденції можуть робити певні захисні реакції більш імовірними в деяких контекстах, але цикли у стосунках мають взаємодійний характер. Реакція кожної людини змінює досвід іншого, і жодну зі сторін не можна точно зрозуміти лише за ярликом прив'язаності. Переслідування одного партнера не означає, що він «тривожний», а дистанціювання іншого не означає, що він «уникуючий». Обидві реакції можуть виникати з безлічі джерел, і цикл між ними формується обома людьми разом.

Ці патерни описують конкретні повторювані реакції, які можуть проявлятися всередині або поруч із цим поняттям.

Як утруднення може ставати самопідтримуваним — і чому однієї сили волі рідко достатньо, щоб розірвати цикл.

• Пошук запевнень сам по собі не встановлює тривожність у прив'язаності. Пошук запевнень трапляється і при ОКР, генералізованій тривозі, тривозі про здоров'я та звичайній невпевненості.
• Потреба в дистанції сама по собі не встановлює уникнення у прив'язаності. Людині може потрібна межа, вона може бути затоплена емоціями, потребувати часу для регуляції або реагувати на реальні проблеми у стосунках.
• Відхід під час конфлікту сам по собі не вказує на уникуючу орієнтацію. Емоційне затоплення, перевантаження конфліктом, сором, виснаження або небезпечність у стосунках — усе це може викликати відхід.
• Страх втрати стосунків може відображати реальну нестабільність, а не тривожність у прив'язаності. Партнер дійсно може бути непослідовним, ненадійним або чергувати близькість і дистанцію.
• Ненадійність прив'язаності не встановлює травму. Пов'язані з прив'язаністю очікування та травматичний досвід можуть взаємодіяти, але вони не є одним і тим самим конструктом.
• Паттерни прив'язаності — не діагнози розладання особистості. Лише поведінка у стосунках не може встановити ПРЛ, уникуюче розладання особистості чи будь-який інший пов'язаний з особистістю стан.
• Одна поведінка у стосунках не може визначити орієнтацію прив'язаності. Прив'язаність — це патерн у різних стосунках і контекстах, а не одна взаємодія.
• Культурні та сімейні норми щодо близькості, самостійності та емоційної виразності мають значення. Те, що в одному культурному контексті виглядає як тривожність у прив'язаності, в іншому може бути нормальною взаємозалежністю. Так само культурно нормативна стриманість, автономія або менша емоційна виразність не повинні автоматично інтерпретуватися як уникнення у прив'язаності.
• Теорію прив'язаності не слід використовувати для виправдання небезпечної поведінки у стосунках. Якщо стосунки небезпечні, визначення стилю прив'язаності — не першочергове питання.

Психологічна робота може бути зосереджена на тому, щоб помічати, що активує страхи навколо близькості або дистанції, розрізняти реальність поточних стосунків та раніші очікування, а також розпізнавати пошук запевнень, протест, відхід або дистанціювання як можливі захисні реакції, а не як фіксовані риси ідентичності. На сеансах можна досліджувати, що ці реакції дають в короткостроковій перспективі, як вони взаємодіють з реакціями партнера та якими могли б бути альтернативні реакції. Розуміння циклів «переслідування — дистанціювання», емоційного затоплення та різниці між патерном прив'язаності і стосунками, які дійсно небезпечні, часто стає частиною цієї роботи. Мета — не поставити діагноз стилю прив'язаності, не «відремонтувати» чиюсь прив'язаність і не обіцяти конкретний результат, а розвинути більшу гнучкість у тому, як людина реагує, коли близькість, дистанція або емоційна безпека відчуваються під загрозою.

Подальші кроки

Розуміння — це початок роботи.

Психологічні консультації можуть бути зосереджені на переживаннях і повторюваних патернах, що впливають на повсякденне життя.