Алекситимія належить до слів, що увійшли в популярну психологію, але не завжди отримали точне пояснення. Її то вважають діагнозом, то пов'язують виключно з аутизмом, то вживають як скорочене позначення емоційної холодності чи браку емпатії. Кожна з цих асоціацій вводить в оману.

Ця стаття має на меті дати точну й виважену картину алекситимії: що це таке, де вона трапляється, чим вона не є і як можна розвивати емоційну обізнаність, не вимагаючи, щоб усі переживали й виражали емоції однаково.

I. Що таке алекситимія насправді

Термін «алекситимія» запровадили в 1970-х роках, щоб описати патерн труднощів із розпізнаванням і описом емоцій. Це не психіатричний діагноз. Як окремий стан він не фігурує в діагностичних посібниках. Його краще розуміти як вимір чи рису, тобто набір характеристик, що існують у спектрі й можуть бути більш чи менш виражені в будь-якої людини.

Алекситимія може бути загальною особливістю того, як людина переживає емоції, а може виявлятися в певних обставинах, наприклад у періоди тривалого стресу. Це не застигла категорія, до якої людина або належить, або ні. Це патерн, що може змінюватися з часом і має різну силу.

Таке розуміння важливе, бо ставлення до алекситимії як до бінарного ярлика веде до непродуктивних висновків: ніби людина або має її, або ні, ніби це назавжди, ніби вона вказує на певний розлад. Жоден із цих висновків не випливає з того, як це поняття насправді розуміють у психології.

II. Типові складники

З алекситимією найчастіше пов'язують такі риси

Труднощі з розпізнаванням почуттів. Людині важко відрізнити одну емоцію від іншої чи назвати, що вона відчуває в певну мить. «Мені погано» чи «мені якось не так» може бути найточнішим доступним описом.

Труднощі з описом почуттів. Навіть коли емоцію розпізнано, донести її до інших важко. Слова не приходять або здаються замалими для того, що відбувається всередині.

Плутанина між тілесними відчуттями й емоціями. Сигнали тіла, як-от напруження, утома, дискомфорт, можуть переживатися дуже сильно, але не пов'язуватися з емоційним станом. Людина може знати, що їй фізично некомфортно, не усвідомлюючи, що в цьому дискомфорті є емоційна складова.

Мислення, спрямоване назовні. Схильність зосереджуватися на зовнішніх подіях, деталях і ситуаціях, а не на внутрішньому емоційному досвіді. Внутрішній світ може отримувати менше уваги не тому, що його немає, а тому, що увагу спрямовано деінде.

Обмежений доступ до емоційних відтінків. Діапазон доступних емоційних розрізнень може бути вужчим. Там, де інша людина розрізнить розчарування, образу й збентеження, людина з рисами алекситимії може переживати всі три як один нерозчленований стан.

Ці риси описують патерн, а не вирок. Вони можуть поєднуватися в різних комбінаціях і бути виражені різною мірою.

III. Вимір, а не категорія «так чи ні»

Оскільки алекситимія існує в спектрі, корисніше мислити ступенем, а не наявністю чи відсутністю. В одних людей риси алекситимії ледь помітні, і до емоцій вони мають вільний доступ. В інших вони виражені сильно, і труднощі виникають майже за будь-яких обставин. Чимало людей десь посередині: в одних сферах їм легко, в інших важко.

Вимірний погляд залишає місце і для змін. Риси алекситимії можуть слабшати за правильної уваги й підтримки: коли людина розвиває інтероцептивну обізнаність, збагачує емоційний словник і має досвід, коли вияв емоцій зустрічають прийняттям, а не знеціненням. Цей патерн не обов'язково є довічним вироком.

IV. Алекситимія в нейротипових дорослих

Алекситимія не є виключно рисою нейровідмінних людей. Вона трапляється і в нейротипових дорослих, іноді як давній патерн, іноді як відповідь на певні обставини.

У нейротипових дорослих риси алекситимії можуть бути пов'язані із середовищем, де вияв емоцій не заохочували, із тривалим стресом чи вигоранням, зі способами долання труднощів, що ставлять функціонування вище за контакт з емоціями, або просто з індивідуальними відмінностями в тому, як розвивається емоційна обробка.

Суть у тому, що труднощі з розпізнаванням чи описом емоцій не означають автоматично, що людина нейровідмінна. Цей патерн має багато можливих джерел і трапляється в усьому розмаїтті нейрокогнітивних профілів.

V. Алекситимія в аутистичних дорослих

Дослідження виявили перетин між алекситимією та аутизмом. Через це дехто вважає, що алекситимія є аутистичною рисою або що всі аутистичні люди мають алекситимію. Ні те, ні інше не відповідає дійсності.

Дослідження свідчать, що серед аутистичних дорослих алекситимія трапляється частіше, ніж у загальній популяції. Це твердження про статистичний перетин, а не про кожну окрему людину. Багато аутистичних дорослих мають багате, тонке емоційне життя й жодних труднощів із розпізнаванням чи описом своїх почуттів. Дехто з аутистичних дорослих справді має риси алекситимії. Перетин є закономірністю на рівні груп, а не універсальною рисою окремих людей.

Важливо також відрізняти алекситимію від того, як по-різному аутистичні люди можуть переживати й виражати емоції. Аутистична людина може повною мірою відчувати емоцію, але виражати її не так, як очікує нейротипова: іншими каналами, в інший час, в інших формах. Це не алекситимія. Це відмінність у вираженні, а не брак переживання. Вважати, що емоція мусить виражатися певним чином, аби визнати її наявність, означає мати упередження, а не робити спостереження.

Більше про цей перетин ви знайдете на сторінці Алекситимія у Бібліотеці патернів.

VI. Алекситимія і СДУГ

Алекситимію досліджували й у зв'язку із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). Як і з аутизмом, ідеться про перетин, а не про тотожність. Деякі дорослі із СДУГ розповідають про труднощі з розпізнаванням чи описом емоцій, а деякі дослідження виявили частіші риси алекситимії серед дорослих із СДУГ порівняно із загальною популяцією.

Це не означає, що СДУГ спричиняє алекситимію чи що це одне й те саме. Перетин може відображати спільні чинники: відмінності в інтероцептивній обробці, накопичений ефект хронічного стресу чи когнітивні вимоги життя в середовищі, не пристосованому до нейровідмінного способу обробки інформації.

Говорити про це обережно важливо. Ототожнення СДУГ з алекситимією ризикує безпідставно патологізувати цілу групу людей, так само як і ототожнення аутизму з алекситимією. Досвід кожної людини особливий, і закономірності на рівні груп не визначають індивідуального досвіду.

VII. Можлива роль інтероцепції

Інтероцепція, тобто чуття, яке дає змогу помічати внутрішні сигнали тіла, схоже, відіграє роль в алекситимії в усіх групах. Коли внутрішні сигнали важче помітити, розрізнити чи витлумачити, «будівельного матеріалу» для емоційної обізнаності стає менше.

Це стосується і нейротипових, і нейровідмінних дорослих. Деякі люди мають знижену інтероцептивну обізнаність незалежно від нейротипу. У деяких нейровідмінних людей інтероцептивна обробка відрізняється від нейротипової: сигнали можуть бути менш виразними, інтенсивнішими або оброблятися іншими каналами.

Інтероцептивне пояснення корисне тим, що вказує на механізм, а не на ярлик. Якщо труднощі з розпізнаванням емоцій почасти пов'язані з тим, як обробляються сигнали тіла, то допомогти може робота, яка поступово зміцнює зв'язок між увагою і внутрішніми сигналами, незалежно від того, нейротипова людина чи нейровідмінна.

VIII. Маскування і компенсаторні стратегії

Маскування, тобто вміння демонструвати зовнішність, що відповідає очікуваним нормам, тоді як внутрішній досвід інший, з часом може сприяти рисам алекситимії. Коли тривалі зусилля йдуть на те, як емоції виглядають назовні, а не на те, щоб їх переживати, зв'язок між внутрішнім досвідом і усвідомленням може слабшати.

Це стосується багатьох нейровідмінних дорослих, які маскуються в соціальних чи професійних ситуаціях, а також нейротипових дорослих на посадах, що вимагають тривалої емоційної гри. В обох випадках проблема не в тому, що емоцій немає, а в тому, що увагу привчили від них відводити.

Компенсаторні стратегії, тобто когнітивні способи розпізнавати емоції, які не приходять самі собою, можуть бути дієвими, але можуть і поглиблювати розрив між розумінням і тілесним переживанням. Цю динаміку докладно розглянуто у статті Why Some Adults Understand Emotions Intellectually but Cannot Feel Them (англійською).

IX. Перетин із тривогою, депресією, вигоранням і стресом

Риси алекситимії можуть з'являтися або посилюватися на тлі кількох поширених психологічних станів.

Тривога може забирати стільки когнітивних і фізіологічних ресурсів, що розпізнавати емоції стає важче. Депресія може приглушувати емоційний відгук, ускладнюючи доступ до емоцій та їх опис. Вигорання як стан накопиченого виснаження може зменшувати здатність системи обробляти емоції. Травматичний досвід і хронічний стрес можуть призводити до придушення чи вимкнення емоцій, що скидається на алекситимію.

У таких випадках риси алекситимії можуть бути вторинними, тобто наслідком поточного стану, а не стійкою рисою. Коли глибинний стан змінюється, емоції можуть ставати доступнішими. Це одна з причин, чому одноразова оцінка алекситимії може не відобразити всієї картини.

X. Чим алекситимія не є

Оскільки це поняття часто розуміють хибно, варто чітко сказати, чим алекситимія не є.

Це не те саме, що емоційне заціпеніння. Заціпеніння означає ослаблення емоційного відгуку, часто тимчасове й залежне від обставин. Алекситимія означає труднощі з розпізнаванням і описом емоцій, навіть коли вони присутні й сильні. Людина з рисами алекситимії може відчувати глибоко, їй лише важко назвати чи передати те, що вона відчуває.

Це не те саме, що уникання. Уникання є поведінковим патерном, коли людина обходить емоційно складні теми. Алекситимія не є вибором уникати емоцій, це труднощі з доступом до них звичними шляхами.

Це не те саме, що низька емпатія. Ця хибна думка належить до найшкідливіших. Труднощі з розпізнаванням і описом власних емоцій не означають браку співчуття до інших. Багато людей із рисами алекситимії глибоко переймаються іншими й гостро відгукуються на чужі переживання. Їм може бути важко висловити власні емоційні реакції, але це зовсім не те саме, що не відчувати до інших.

Це не те саме, що відмінності в соціальній комунікації. Людина може спілкуватися інакше, у спосіб, який нейротипові норми нелегко розпізнають, і при цьому без труднощів розпізнавати емоції. Це різні виміри, які можуть перетинатися, але їх не слід змішувати.

Це не те саме, що придушення. Придушення є свідомим чи автоматичним стримуванням вияву емоцій. Алекситимія стосується етапу розпізнавання й опису, який настає ще до того, як про придушення взагалі може йтися.

Це не те саме, що небажання говорити. Людина може не хотіти обговорювати свої емоції з багатьох причин: приватність, обставини, брак довіри. Це вибір щодо спілкування, а не труднощі з розпізнаванням емоцій.

XI. Як алекситимія може впливати на повсякденне життя

Наслідки рис алекситимії виходять за межі внутрішнього переживання емоцій. Вони можуть позначатися на кількох сферах життя.

У стосунках труднощі з розпізнаванням і описом емоцій можуть ускладнювати розмову про потреби, відновлення після конфлікту і можливість дати партнерові знати, що відбувається всередині. Партнер може сприймати ці труднощі як відсторонення, байдужість чи замкненість, тоді як насправді йдеться про брак доступу.

В ухваленні рішень емоції підказують, що важливо, що здається правильним, а що ні. Коли ця інформація менш доступна, рішення можуть ухвалюватися суто з логічних міркувань. Іноді це спрацьовує, а іноді змушує пропустити важливі сигнали.

У регуляції емоцій здатність розпізнати емоцію часто є передумовою для того, щоб її врегулювати. Якщо емоцію не вдається назвати чи визначити, де вона, то й дібрати та застосувати відповідні способи регуляції важче.

XII. Розвиток емоційної обізнаності без єдиного стилю вираження

Ключовий принцип роботи з рисами алекситимії полягає в тому, що мета не в тому, щоб навчити всіх переживати й виражати емоції по-нейротиповому. Емоційна обізнаність може розвиватися багатьма шляхами, через відчуття, мислення, поведінку, стосунки, і вияв емоцій не мусить мати певного вигляду, щоб бути справжнім.

Для одних розвиток обізнаності означає збагачення емоційного словника. Для інших зміцнення зв'язку між сигналами тіла та їх усвідомленням. Ще для інших пошук форм вираження, які пасують до їхнього природного стилю спілкування, а не засвоєння чужого.

Цей розвиток здебільшого поступовий. Він складається з повторюваного досвіду: помітити, назвати, отримати відгук, і все це там, де процес не квапили, не оцінювали й не виправляли. Роль психолога не в тому, щоб підказувати правильні назви, а в тому, щоб підтримувати вибудовування зв'язків між досвідом, усвідомленням і вираженням.

XIII. Коли може допомогти психологічна підтримка

Риси алекситимії не завжди потребують професійної допомоги. Чимало людей добре живуть із певними труднощами в розпізнаванні чи описі емоцій, особливо коли довкола них ті, хто розуміє, а самі труднощі не заважають стосункам і добробуту.

Підтримка може бути корисною, коли ці труднощі створюють тертя у стосунках і зачіпають партнерів чи близьких. Коли важко ухвалювати рішення, бо емоційна інформація недоступна. Коли людину засмучує розрив між її емоційним життям і здатністю мати до нього доступ. Коли патерн поєднується з тривогою, депресією, вигоранням чи хронічним стресом, які самі потребують уваги.

Надія Чумаченко є психологом із ліцензією CDA і проводить сесії англійською, російською та українською мовами. Очні сесії відбуваються в My Conscious Mind (MCM) у Дубаї, а онлайн-сесії доступні для клієнтів у Дубаї та за кордоном. Якщо труднощі з розпізнаванням чи описом емоцій позначаються на ваших стосунках або на тому, як ви переживаєте власне життя, ви можете записатися на консультацію, щоб разом подумати, якою може бути підтримка.

Наостанок

Алекситимія є патерном, а не діагнозом і не вироком. Вона трапляється і серед нейротипових, і серед нейровідмінних людей, у різних формах і різною мірою. Вона не означає, що людині бракує емоцій, емпатії чи здатності до близькості. Вона означає, що відповідність між досвідом і мовою влаштована інакше. І цю відповідність можна розвивати так, щоб шанувати власний стиль переживання й вираження кожної людини.